Пояснення подані на основі коментарів Святого Августина
Псалом 2
1. Чого метушаться народи, і люди задумують марне?
2. Встають царі землі, князі зговорюються разом на Господа й на його Помазаника:
Псалмопівець каже: “Чого метушаться“, іншими словами можна сказати: «Даремно метушаться», бо власне, «сильні» світу цього так і не досягли задуманої мети – знищити Христа в такий спосіб, щоб і чутки про нього не було. Саме це і передбачали переслідувачі Ісуса, про що також згадано у Діяннях Апостолів (Дії 4. 26).
3. “Порвімо їхні кайдани, скиньмо із себе їхню кормигу!”
Попри те, що ці слова можуть мати й інше значення, в даному випадку їх краще застосувати саме до тих, про кого пророк пророкує, що «вони задумують марне», тобто це «сильні» світу цього. Таким чином випливає, що вони проголошуючи»: «Порвімо їхні кайдани, скиньмо із себе їхню кормигу!», мають на увазі «ухиляймося від своїх обов’язків та відкиньмо цей тягар християнської релігії».
4. Той, хто живе на небі, з них сміється, Господь із них глузує.
Ми бачимо, що тут двічі, висловлена одна і та ж думка, адже слова «Той, хто живе на небі», псалмопівець вдруге вживає «Господь», а фразу «з них сміється» повторює фразою «із них глузує». Однак нам слід бути обачними з розумінням цього стиха чисто по-людськи, немовби Господь як людина зморщує губи, щоб сміятись і ніздрі, щоб глузувати. Під цим слід розуміти те, що влада, яку Господь дає своїм вибраним, щоб прорікати майбутні речі, дає можливість побачити там ім’я Христа, яке проповідуватиметься аж до останніх часів і розуміти наскільки марними є змови нечестивих. Ця влада, яка відкриває їм це майбутнє і є, певним чином, насміхання і глузування Бога. «Той, хто живе на небі, з них сміється». Якщо під словом «небо», ми розуміємо «душі святих», то власне в них, Господь знаючи, що має трапитись, сміється з порожніх змов і з них глузує.
5. Тоді то до них говорить у своїм гніві, в своїм обуренні їх бентежить:
З цим стихом, ми десь розуміємо, що «гнів» Божий є тотожним Його «обуренню». Проте, цей «гнів» і це «обурення» не слід розуміти як розлад душі, але як могутній крик справедливості в кожному творінні, приналежному Богові для служіння. Тому нам слід пригадати та вірити в те, що писав Соломон у книзі Мудрості: «Та ти – Господи Сил, судиш ласкаво і провадиш нас вельми дбайливо». Отже, у Бога гнів – це той рух, який відбувається в душі, яка знає Божий закон, коли вона бачить, що цей самий закон порушується грішником. Цей гнів Божий цілком міг би також виразити темряву духу, яка пронизує будь-якого порушника закону Божого.
6. “Адже то я настановив мого царя над Сіоном, горою святою моєю!”
Ці слова, очевидно, стосуються нашого Господа Ісуса Христа. Якщо для нас, як і для багатьох інших, Сіон означає «споглядання», то найкраще зможе це відчути і зрозуміти Церква, душа якої щодня піднімається, щоб споглядати в Бозі його блиск, згідно зі словом апостола: «Ми побачимо вияв слави Господньої» (2 Кор. 3. 18)»; ось у цьому сенс: «Я встановив його царювати над святою Церквою», названу тут горою через її висоту і твердість. «Я настановив мого царя»: Я, ланцюги якого, нечестиві прагнуть розірвати і ярмо якого – скинути.
7. Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: “Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні.
Можна сказати, що ми могли б побачити пророцтво того дня, коли народився Христос в тілі. Проте, «сьогодні» вказує нам на теперішній момент, який існує у вічності, оскільки там немає ні минулого, яке перестало бути, ні майбутнього, яке ще не настало, а лише сьогодення. Адже все, що є вічним може виражатись виразом, який вказує на сьогодення: «я породив тебе сьогодні» і буде розумітися в божественному сенсі, згідно з яким просвітлена католицька віра черпатиме безперервне породження сили і мудрості Божої, що власне і є Його єдинородним Сином.
8. Проси в мене, і я дам тобі народи в спадщину, і кінці землі тобі в посілість.
Ці слова адресовані воплоченому Слову, який ставши людиною, приніс себе в жертву за замість усіх жертв, і надалі «Він заступається за нас» (Рим. 8. 34). Власне до Ісуса Христа, який діє в часовій економії Воплочення, для відкуплення людства, звернені ці слова: «проси в мене», щоб усі народи були об’єднані під християнським ім’ям, щоб вони могли бути викуплені від смерті та стати надбанням Бога. «Я дам тобі народи в спадщину», щоб ти мав їх у спадок і щоб вони приносили тобі духовний плід. І твої володіння розширяться аж до кінців землі.
9. Ти розторощиш їх жезлом залізним, немов посуд гончаря, розіб’єш їх.”
Тобто розторощить в них земні спокуси, заплямовані турботи старої людини та все те гріховне болото, в якому вона погрузла.
10. Отож, царі, ви нині зрозумійте, і схаменіться ви, що правите землею.
«Нині», тобто тоді коли у вас буде нове життя, коли буде розторощена ця оболонка бруду, плотські посуди помилок, які є прерогативою минулого життя. Так, тоді «царі, ви нині зрозумійте», оскільки, з однієї сторони ви можете керувати всім, що є у вас рабське і тваринне, а з іншої сторони вести кулачний бій, не як повітря б’ючи, а поневолюючи і умертвляючи ваші тіла (пор. 1 Кор. 9. 26-27).
11. Служіте Господеві в страсі й радуйтесь у тремтінні.
Тут бачимо слово, яке застерігає нас від гордині, проте, щоб наша радість не перейшла в нерозсудливість, псалмопівець додає «у тремтінні», що в свою чергу запрошує нас з обережністю і пильністю дотримуватися принципу освячення, яке пов’язане зі служінням. І слова «Отож, царі, ви нині зрозумійте» можна зрозуміти ще таким чином: І тепер, коли я став царем, не потрібно переживати, як царі землі, які бояться зазіхання на їхні привілеї, але краще слід навчитись і зрозуміти, що великою перевагою є жити під опікою Того, хто дає всім розум і навчання. І власне, ця перевага полягатиме не в тому, щоб царювати з пригодами чи з авантюрами, але в тому, щоб служити з тремтінням Господеві, радіти очікуванню непорочного блаженства, чуваючи з обережністю на варті проти гордині, яка може погубити.
12. Цілуйте його ноги, щоб він не розгнівався й не загинули ви в дорозі, коли зненацька запалає гнів його. Блаженні всі, що покладаються на нього.
«Цілуйте його ноги», так написано в перекладі Івана Хоменка, проте в перекладі Івана Огієнка ми читаємо «Шануйте Сина», що стає більш зрозумілішим, якщо брати до уваги французький переклад з латинської, де написано «Візьміться за доктрину (навчання)». І порівнюючи ці переклади, ми розуміємо, що потрібно «шанувати», тобто слухати воплоченого Сина, який проголосив всю доктрину Отця, за яку потрібно «взятися». Відтак, ми краще розуміємо слова: «щоб він не розгнівався й не загинули ви в дорозі, коли зненацька запалає гнів його», що містять в собі певний сумнів не у видінні пророка, який впевнений у цьому, а в свідомості тих, кого він попереджає; бо ті, хто не має чіткого виявлення гніву, зазвичай думають про це лише з легковажністю і сумнівом.
«Блаженні всі, що покладаються на нього», тобто, коли ця відлата, яка готується для грішників і безбожних, спалахне, вона не тільки пощадить тих, хто покладається на Господа, але послужить їхньому утвердженню та підняттю на дуже високий престол. Пророк не сказав: “Коли його гнів незабаром спалахне, ті, хто довіряє йому, будуть у безпеці”; ніби вони хотіли лише уникнути помсти, але він називає їх “благословенними”, що виражає величину того багатства, яке вони посідатимуть.
Підготував о. Микола Гривнак
з посиланням на допоміжне джерело: http://www.clerus.org/bibliaclerusonline/es/iym.htm#fj
